Мішель Пікколі

Мішель Жак Даніель Пікколі був сином Анрі Пікколі, скрипаля та Марсель Експерт-Безансон (1892-1990), піаністки та доньки французького промисловця та політика Шарля Експерт-Безансона. У 1954 році Мішель Пікколі одружився з актрисою Елеонор Хірт, від якої у нього народилася дочка Анна-Корделія Пікколі. У 1966 році він одружився зі співачкою Джульєтт Греко, потім у 1978 році зі сценаристкою Людивін Клерк, з якою всиновив двох дітей польського походження, Інорда та Місію. Поміщений у заклад для проблемних дітей, молодий Пікколі зобов’язаний протистояти своєму дідусеві по материнській лінії, сенатору Третьої республіки, фінансисту Радикальної партії та відомому промисловому художнику, звинуваченому лівими профспілками та Жоржем Клемансо в отруєнні своїх робітників свинцевими білилами, що спричиняє отруєння свинцем. Потім Мішель Пікколі навчався як актор спочатку у Андре Бауер-Теро, а потім у Саймона. Після появи в якості статиста в «Sortilèges» Крістіана-Жака в 1945 році Мішель Пікколі дебютував у кіно в «Le Point Du Jour» Луї Дакена. У театрі він відзначився в трупах Рено-Барро і Греньє-Гюссо, а також у Вавилонському театрі. Помічений у фільмі «Французький канкан» у 1954 році, він продовжував виступати на сцені та працював з режисерами Жаком Одіберті, Жаном Віларом, Жаном-Марі Серро, Пітером Бруком, Люком Бонді, Патрісом Шеро та Андре Енгелем, а також став відомим у популярних телефільмах. Ставши атеїстом після сімейної втрати, він познайомився з Луїсом Бунюелем у 1956 році та, за іронією долі, взяв на себе роль священика у «Смерті в саду». У 1959 році він зняв в Алжирі короткометражний фільм «Le Rendez-Vous De Noël» Андре Мішеля за оповіданням Малека Уарі «Le Noël Du Petit Cireur». 1960-ті роки відзначилися його освяченням, поміченим у «Le Doulos» Жан-П’єра Мельвіля, він був відкритий на міжнародному рівні з «Le Mépris» Жана-Люка Годара разом із Бріджит Бардо. Відтоді він гастролював з найкращими французькими та міжнародними режисерами, такими як Альфред Хічкок, Луїс Бунюель, Юсеф Шаін, Маноель де Олівейра... Він розпочав 1980-ті з нагороди за інтерпретацію на Каннському фестивалі в 1980 році з «Le Saut Dans Le Vide» Марко Беллоккіо та на Берлінському фестивалі в 1982 році з «Une Étrange». Affaire» П'єра Граньє-Деферра. Він працював з Жаком Дуайоном, Леосом Караксом, перш ніж спробувати свої сили в режисурі. У 2001 році отримав IX Європейську театральну премію. Він був частиною журі 60-го Каннського кінофестивалю в 2007 році під головуванням Стівена Фрірза. У 2011 році він зіграв у «Habemus Papam» Нанні Моретті.